Мама і маля » Від 0 до 3

Дитячі вірші і вправи для розвитку мовлення малюка

Лікар-консультант — Sat, 23 Jan 2010 16:19:21 +0000

Займатися з малюком розвитком мови потрібно вже в перші роки життя, а ще краще – під час вагітності. Як батькам розвинути здібності до звуків і мови в дітей за допомогою спілкування і дитячих віршів?

Вже в животі у мами дитина розрізняє голоси батьків і реагує на них спалахом радості. Маля розуміє інтонацію, вловлює настрій співрозмовників. Якщо оточуючі, особливо мати, кажуть нервово і роздратовано, у малюка помітно частішає серцебиття. Коли тон розмови стає спокійним, частота серцевих скорочень нормалізується. Деякі дослідники висувають гіпотезу про те, що дитина, перебуваючи в материнській утробі, фіксує мову, якою говорить мати і оточуючі її люди. Саме цю мову буде простіше всього освоїти дитині. Навіть якщо малюка після народження усиновлять іноземці, він з легкістю вивчить як другу мову, якою говорила його справжня мати.

Навіть до народження

Батьки можуть розвивати здатність до сприйняття звуків мови у ще ненародженої дитини. Просто як можна більше розмовляйте з малюком, який знаходиться в животику, співайте йому пісеньки, розповідайте вірші. Пояснюйте свої дії: якщо сталося щось неприємне, погладьте живіт і спробуйте словами заспокоїти малюка. Дуже корисно для дитини спілкування з батьком.

Один тато провів такий експеримент зі своїм ще не народженим сином: він читав уголос «Одіссею» Гомера, перебуваючи поруч зі своєю вагітною дружиною. Коли дитині виповнилося сім років, йому запропонували вивчити напам’ять два уривки з цього твору. Один уривок був узятий з тієї частини, яка була йому прочитана кілька разів ще до народження, інший – був зовсім незнайомий. У результаті виявилося, що знайомий уривок дитина вивчила удвічі швидше незнайомого.

На другому місяці немовля починає агукати.

Аґукання досягає максимуму звичайно до трьох місяців. Спочатку дитина вимовляє голосні: «о», «а», «е», «у». Потім додаються гортанні звуки. Виходять поєднання «ГУУ-ГУУ», «аагу-аагу».

Малюк «дізнається», які комбінації горла, губ і язика дозволяють вимовляти різні звуки. Характер і тривалість аґукання залежать від реакції матері. Якщо вона позитивно реагує на звуки, які видаються дитиною, аґукання посилюється, набуває все більш емоційний характер. Приблизно з шести місяців дитина починає лепетати. Емоційні прояви стають більш різноманітними. Дитина здатна відшукувати очима ті предмети і тих людей, які називає мама. Якщо аґукання – це звуки, що нагадують голосні, то лепет являє собою поєднання звуків, швидше схожих на комбінації приголосний + голосний (ма-ма-ма, бе-бе, гу-гу-гу, да-да-да). Про голосні звуки тут можна говорити лише умовно, оскільки звукові комплекси ніяк не пов’язані зі змістом. Маля тренує свій мовний апарат: знаходить один-два звуки і повторює їх в одному і тому ж поєднанні знову і знову.

Помилка багатьох батьків в тому, що вони приймають ці сполучення за перші слова, хоча насправді дитяче лепетання зовсім мимовільне.

А коли з’являться перші слова, дитина буде вчитися контролювати вимовлені звуки, щоб вони відповідали акустиці образів, які передають йому дорослі. У дев’ять-десять місяців дитина має великий пасивний словниковий запас – знає, як і що називається, очима стежить за названим предметом. Малюк знає своє ім’я, обертається на поклик, «заперечує», якщо ви забираєте в нього іграшку. До року він звичайно вимовляє два-три слова.

Допомагайте малюкові

* З перших днів намагайтеся якомога більше розмовляти з дитиною. Показуйте йому предмети і називайте їх, коментуйте, пояснюйте свої дії та дії інших людей і тварин.
* Агукайте разом з дитиною, посміхайтеся їй у відповідь, повторюйте за нею звуки, можете їх урізноманітнити, повчити малюка нових варіантів, різних інтонацій.
* Хваліть дитину, називайте ласкавими словами.
* З малюком краще розмовляти чітко, розбірливо, доказуючи всі слова до кінця. Говоріть простими, але повними пропозиціями, а не так, як ми спілкуємося між собою – розмовляємо, обриваючи фразу, жмакаючи закінчення.
* У перші місяці зробіть упор на емоційність, а пізніше (з 5-6 місяців) – на простоту вашої мови.
* Розмовляйте з дитиною, дивлячись їй в обличчя: малюк повинен бачити вашу артикуляцію.
* Навчіть його складати «губки трубочкою».
* Переставляйте місцями слова і вимовляйте поруч різні форми: «Де наш тато?» – «Ось наш тато прийшов». – «Ми любимо тата». Залишайте «місце» для відповідної репліки, як ніби немовля може вам відповісти. Потім відповідайте за нього: «Яку ми шапочку надінемо? Правильно, ось цю!» Говоріть про себе і про малюка в третій особі (поки він ще не розуміє« я »,« ти »): « Зараз мама Оленці поміняє памперс».
* Дитина дуже любить, коли ви видаєте різноманітні звуки – кукурікайте, гавкайте, гарчіть. Це розвиває увагу і просто веселить. Коли переодягаєте малюка, буквально з перших днів розповідайте: «Киця нявкає – няв-няв, корова мукає – му-му». Багатьом дітям це настільки подобається, що вони припиняють вередувати. Пізніше дитина почне повторювати за вами – спочатку буде беззвучно відкривати рот, щоб вловити вашу артикуляцію, а потім і вимовляти щось.
* Спонукуйте дитину вступати з вами в контакт. Іноді навіть потрібно розіграти нерозуміння або змоделювати маленькі життєві ситуації або сценки з іграшками, щоб дитина відчула потребу стати учасником комунікації. Спочатку вона зуміє висловити своє прохання або протест за допомогою жесту, плачучи, а потім і за допомогою слова.
* Як можна раніше почніть читати дитині вірші. Якщо ви ще не вивчили дитячі вірші, читайте будь-які – малюкові важливо відчути ритм. Поплескуйте його в такт вірша або відбивайте ритм його ручкою. Підберіть віршики (потішки), в яких римуються слова, різні за змістом, але відрізняються одним тільки звуком («наша – Маша»), де багато повторів.
* Не бійтеся говорити з дитиною, використовуючи слова: гав-гав, ам-ам, бай-бай. Ці століттями відпрацьовані звукові комплекси дуже допомагають малюкам на першому етапі розвитку мови. Помічено, що діти, чиї батьки не використовують їх, починають говорити пізніше.

Виникли проблеми?

Дитина може трохи відстати від норми в результаті стресу (хвороба, переїзд та інше), згодом вона швидко надолужить згаяне. Але якщо відставання стабільне, не можна залишати це без уваги! Обов’язково проконсультуйтеся у лікаря – можливо, справа в порушеннях нервової системи, родової травми або в чому-небудь ще. Перед тим, як кинутися по допомогу до лікаря, виключіть такі причини, як відсутність розвиваючого середовища (мало спілкування), спадковий фактор (розпитайте маму і бабусю про свій власний розвиток), темперамент. Якщо у вашій сім’ї росте дитина, якій потрібна допомога, пам’ятайте, що не лише педагоги і лікарі повинні вирішувати проблему, головні помічники дитини – її батьки. Навіть якщо у малюка щось не виходить, він повинен бути впевнений, що ви його любите.

Можливо, Вам буде цікаво:

Аутизм и развитие ребенка

Лікар-консультант — Thu, 12 Nov 2009 08:09:47 +0000

В последнее время о детском аутизме пишут немало. Но мамам и папам не очень понятны научные термины и объяснения.

Аутизм – это, прежде всего, нарушения в развитии ребенка, что может проявится в возрасте двух – двух с половиной лет.

Иногда родители и врачи замечают такие нарушения позже, в три-пять лет, у таких детей нет нарушений речи или слуха. То есть, все, что нужно человеку для общения, развивается вполне нормально. Вот только потребности в общении (желания общаться), способности к взаимодействию с другими детьми у детей – аутистов нет или они очень слабо выражены. Дети со слабым слухом или нарушением речи обычно стараются компенсировать свои недостатки жестами, мимикой. А при аутизме малыш или игнорирует попытки завязать с ним контакт, или вообще избегает ситуаций, где ему приходится общаться. Если контакт с другим человеком все-таки установлен, то он носит скорее формальный характер.

Диагностировать детский аутизм довольно сложно. Даже опытный специалист должен достаточно долго наблюдать за ребенком, прежде, чем установить такой диагноз. На что должны обратить внимание родители?

Например, малыш не отзывается на свое имя, но никакие нарушения слуха у него не обнаружены. Если малыш не обращается за помощью, не пытается чем-то поделиться, не пытается привлечь Ваше внимание к предмету, который его заинтересовал, это тоже тревожный сигнал для родителей. Дети – аутисты не выдерживают контакт «глаза в глаза». Кроме того, у таких детей возникают трудности с удержанием внимания. Но, уважаемые родители, такой диагноз может поставить только высококвалифицированный специалист!

Если все же такой диагноз Вашему малышу поставили, то Вы должны понимать, что аутизм не пройдет и его не вылечить. Но это не значит, что жизнь закончилась. Напротив, Вы способны помочь ребенку.

Как правило, родителей тревожит два главных вопроса: сможет ли ребенок адаптироваться в обществе, и сможет ли оно создать семью.

При легких формах аутизма создания семьи – не такая уж нереальная перспектива. И большинство детей от таких браков серьезными расстройствами психики не страдают. Но все же риск возникновения аутизма у детей в семьях, где мама или папа страдают этим заболеванием, все же выше, чем в других семьях. Если же у ребенка аутизм наблюдается в тяжелой форме, то, скорее всего, она нуждается в постоянной опеке, и тогда создание семьи маловероятно.

Насколько успешной будет социальная адаптация такого ребенка, тоже во многом зависит от выраженности расстройств. Иногда, даже при упорной работе, родителям совместно со специалистами удается достичь лишь умение самостоятельно одеваться, убирать после себя, принимать пищу. В то же время, в мировой практике известно довольно большое количество случаев, когда люди, страдающие аутизмом, достигли высокого социального статуса и признания. Многие из детей-аутистов закончили высшие учебные заведения и успешно работают.

Что делать, если у Вашего малыша аутизм?
• Верить в свои силы и набраться терпения.
• Обратиться к специалистам, которым Вы доверяете. Это могут быть психологи, дефектологи.
• Работа по корректировке должна быть особенно интенсивной на начальных этапах, поэтому не теряйте времени и начинайте занятия.
• Такая работа не должна ограничиваться только плановыми занятиями. Целый день Вы можете учить, направлять своего ребенка.
• Аутичным детям сложно приспосабливаться к меняющимся условиям, поэтому постарайтесь сделать их максимально одинаковыми дома и в детском саду.

Можливо, Вам буде цікаво:

Особливості розвитку кістково-м’язевої системи дитини

Лікар-консультант — Wed, 11 Nov 2009 18:03:00 +0000

Скелет дитини в процесі росту і розвитку піддається складним перетворенням, на які впливають зовнішні і внутрішні фактори.

Під час внутрішньоутробного періоду окостеніння плоду починається досить пізно, і при народженні в скелеті дитини все ще багато хрящової тканини.

До двох років життя будова кісток наближається до будови кісток дорослого, а до 12 років у них вже немає відмінностей.

У новонародженого голова складає 1 / 4 довжини тіла, до 2 років – 1 / 5, у 6 років – 1 / 6, в 12 років – 1 / 8 довжини тіла (як у дорослого).

Шви черепа в грудному віці широкі, мають вигляд прямих ліній, що добре помітно при обмацуванні голівки. Зазвичай вони зростаються до 2 – 3 місяців. Остаточне ж зростання настає до 3 – 4 років.

Характерна особливість черепа у дітей грудного віку – наявність тім’ячка, що утворюється в області з’єднання декількох кісток і представляє собою сполучнотканинні мембрани. Таких тім’ячок чотири: велике, мале і два бічних.

Переважна більшість дітей народжуються із закритими боковими і малим тім’ячками. Тільки у 25% новонароджених відкрито мале тім’ячко. Воно розташоване між тім’яною і потиличною кістками, закривається в перші місяці життя (не пізніше 3 міс.).

Велике тім’ячко розташоване між тім’яною і лобовими кістками, має ромбовидну форму. Середній розмір його у новонароджених – 2 X 2,5 см, закривається воно до 12 – 16 міс.

Зростання черепа найбільш інтенсивне протягом 1-го року життя і порівняно інтенсивне – до 4 років. Надалі зростання сповільнюється.

Хребетний стовп у новонародженого випрямлений, не має фізіологічних вигинів. Вони з’являються з ростом дитини, розвитком рухів і виконанням опорних функцій. Так, шийний вигин з’являється у двомісячному віці, після того, як дитина починає тримати голову; грудний вигин, з’являється в 6 міс., коли дитина починає сидіти. Поперековий вигин виникає після року, коли дитина починає ходити. До 4 років з’являється більш-менш характерна конфігурація хребетного стовбура. Сталість шийної кривизни встановлюється до 7 років, поперекової – до 12.

Хребетний стовп дитини має велику гнучкість, може здійснювати будь-які рухи – обертання, нахили назад і в сторони.

Ці особливості хребетного стовбура необхідно враховувати, тому що, при несприятливих зовнішніх впливах можливі його викривлення. Цьому можуть сприяти постійне носіння дитини на одній руці, неправильні положення малюка в ліжку, при годуванні.

Викривлення хребетного стовбура і деформації грудної клітки у дітей перших місяців життя сприяє і туге сповивання, так як воно здавлює грудну клітку, утруднює дихання і кровообіг, заважає вільним рухам. Абсолютно неприпустимо садити дитину в подушки, за стіл або в колясці до тих пір, поки дитина сам не навчиться сідати. Раннє сідання може привести до деформації хребетного стовбура.

Викривлення хребетного стовбура, деформація грудної клітки, що виникли в грудному віці, можуть зробити істотний вплив на формування постави дитини надалі.

У 1-му півріччі життя грудна клітка має форму циліндра або усіченого конуса. Поперечник нижнього її відділу перевищує поперечник верхнього. У перші місяці життя ріст легенів випереджає зростання грудної клітки, що для повного вміщення легенів знаходиться в стані мов би максимального вдиху – ребра мають майже горизонтальне положення. Міжреберні проміжки широкі. Надчеревний кут великий. Трубчасті кістки ростуть за рахунок поступового окостеніння їх хрящового кінця – епіфіза. Спочатку в його товщі з’являються точки окостеніння, які надалі з’єднуються з центральною частиною трубчастої кістки – діафізом.

У перші місяці життя в дитини можливе викривлення ніжок, що обумовлено своєрідним розвитком м’яких тканин. Поступово з віком ноги випрямляються.

М’язи у новонародженого та дитини грудного віку розвинені слабо: вони становлять близько 25% маси його тіла, тоді як у дорослого – 40 – 43%. М’язові волокна значно тонші, ніж у дорослого. Збільшення м’язової маси у міру росту дитини відбувається за рахунок збільшення обсягу кожного волокна, а не внаслідок збільшення їх кількості. У перші місяці життя у дітей відзначається підвищений м’язовий тонус, так званий м’язовий гіпертонус. Він пов’язаний з особливостями функції центральної нервової системи. Тонус згинальних м’язів переважає над тонусом м’язів-розгиначів. Цим пояснюється те, що якщо немовля розпеленати, він зазвичай лежить із зігнутими ручками та ніжками. Під час сну і ссання тонус м’язів дещо знижується, хоча перевага тонусу м’язів-згиначів зберігається. Поступово гіпертонус зникає.

Тонус м’язів у дитини слабкий. Новонароджений безпорадний, він не може самостійно змінити положення тіла, не тримає голову. Статичні і рухові функції розвиваються поступово.

Спочатку розвивається рухова здатність м’язів шиї і тулуба, а потім м’язів кінцівок. Розвиток мускулатури рук передує розвитку м’язів ніг; поступово наростає м’язова сила.

Можливо, Вам буде цікаво:

Темпи збільшення маси і зростання на першому році життя дитини

Лікар-консультант — Wed, 11 Nov 2009 17:28:56 +0000

Темпи збільшення маси і зростання на 1-му році життя дуже високі. Протягом 1-го місяця довжина тіла дитини збільшується на 3 см, а маса – в середньому на 600 г. Фактично приріст маси на 1-му місяці життя більш високий, якщо врахувати, що в пологовому будинку дитина втратила 200 – 400 г і має потім відновити цю втрату.

На 2-м і 3-му місяці життя діти додають у масі по 800 г і зріст їх збільшується на 2,5 – 3 см на місяць. До 5 міс. маса зазвичай подвоюється, а до року потроюється. Протягом 1-го року довжина тіла дитини збільшується в середньому на 25 см. Маса дитини, інтенсивність її росту певною мірою залежать від стану здоров’я малюка. Якщо дитина захворює, приріст маси може значно зменшитися або зовсім припинитися. У деяких випадках (при захворюваннях нирок, серця) збільшення маси може перевищувати звичайне внаслідок набряків.

Приріст маси дітей пов’язаний і з характером харчування, точніше, з тим, чи відповідає харчування потребам дитини. У здорової дитини недостатня прибавка маси свідчить про голодування, кількісне чи якісне (недоотримання якого-не будь з продуктів), а надлишковий приріст – про перегодовування. Тому треба систематично контролювати приріст маси дитини в дитячій консультації. При хорошому розвитку дитини робити це треба щомісяця, при недостатній прибавці маси, а також у випадках переведення на змішане або штучне вигодовування – кожні 10 днів.

Збільшення маси тіла і росту у дітей першого року життя

Визначати масу тіла дитини необхідно в ранкові години, перед годуванням, бажано без одягу. Збільшення маси тіла може служити показником розвитку.

Для того щоб мати могла сама судити, чи правильно розвивається її дитина, наводимо таблицю збільшення маси тіла і росту у дітей в 1-й рік життя, розроблену Московським науково-дослідним інститутом педіатрії і дитячої хірургії.

Правила користування таблицею прості. Знаючи масу тіла дитини при народженні (припустимо, 3650 г) і вік дитини (припустимо, 4 міс.), Легко визначити масу, яку дитина повинна мати. Для цього в графі 1 знаходимо вік дитини, у графі 3 – збільшення маси за 4 міс. – 2950 г. Отже, у віці 4 міс. дитина повинна мати масу 3650г + 2950г = 6600г.

У випадку, якщо дитина додала менше норми, потрібно порадитися з лікарем.

Надлишкова надбавка маси, якщо вона не короткочасна (після періоду поганої надбавки), також є несприятливим показником. Справа в тому, що маса немовляти наростає головним чином за рахунок накопичення в організмі води (тканини у дитини на 70% складаються з води) і тільки приблизно на 1 / 3 – за рахунок білків, жирів і солей. Тому надмірна надбавка маси свідчить про затримку в організмі значної кількості води. Це буває при надлишку в раціоні дитини або вуглеводів, або жирів, або і тих і інших одночасно.

Зазвичай батьки радіють, якщо дитина повна і пухкенька. Однак потрібно прагнути до того, щоб дитина розвивалася гармонійно, і пам’ятати, що ожиріння небажане – такі діти дуже важко переносять хвороби, швидко втрачають масу, у них часто порушений обмін речовин, нерідко вони страждають діатезом, ожирінням.